Цікаві матеріали з різних видань присвячених тематиці дзюдо Дайджест — дзюдо
НА ГОЛОВНУ
НЕ ВІРЮ, ЩО СТАВ ПЕРШИМ

Автор:
Іван ВЕРБИЦЬКИЙ
Газета по-українськи


16-річний Павло Скопненко виграв чемпіонат світу із дзюдо серед кадетів. Турнір завершився цієї неділі у столиці. Скопненко - киянин, виступає у вазі 55 кг. Походить з багатодітної сім'ї, має двох братів та сестру.

- Напередодні чемпіонату світу сподівався бути у трійці призерів. Ніяк не очікував, що буду першим.
Усі сутички чемпіонату світу ви виграли переконливо. Виняток - півфінал з японцем Тацухіро Хіранабе.
- То був мій найважчий поєдинок на турнірі. Стомився в ньому дуже швидко. Настільки, що ледь витримав ті 4 хвилини на килимі. Не приховуватиму - трохи допомогли судді. Це, до речі, також свого роду удача.
У фінальній сутичці проти тайванця Мінь-Єн Цая програли дебют. Завдяки чому хід боротьби повернули на свою користь?
- Відразу посилив натиск на суперника. Відчув, що тайванець не витримує. Тоді, коли результат був не на мою користь, бачив, що маю перемогти. Останні сумніви зникли, коли виконав кидок на "півперемоги" Сутичка минула під моїм повним контролем.
Перед рідною публікою ви боретеся нечасто. Психологічного тиску через це не відчували?
- Навпаки, вдома боротися значно легше. Тут тебе постійно підтримують рідні, друзі, батьки. За кордоном, де все чуже, такого піднесення немає.
За перемогу на чемпіонаті світу Міжнародна федерація дзюдо платить 1,5 тисячі доларів.
- Поки що це найбільший мій заробіток. Але маю такі емоції, що про гроші не думаю взагалі. Не вірю, що став першим.
Георгій Зантарая:
«УСПІХ - ЦЕ ЗДОРОВА АТМОСФЕРА В КОЛЕКТИВІ»
(Зі скороченнями)

Автор:
Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ'ЯК

Сайт «Галичина спортивна»      

Цей дзюдоїст вже давно заявив про себе не лише на всеукраїнській арені, а на світовій. Услід за «золотом» здобутим 2009 року в Роттердамі, «сріблом» на минулорічному світовому чемпіонаті у Токіо, Георгій Зантарая у ваговій категорії 60 кг завоював бронзову медаль чемпіонату світу з дзюдо, який завершився в Парижі. «СПОРТИВКА» поспілкувалася із призером чемпіонату світу та одним із найбільш стабільних дзюдоїстів збірної України про паризький чемпіонат, збірну України та шлях у дзюдо.
- На жаль, я програв у півфіналі отримавши від судді два попередження у боротьбі проти південнокорейського борця. Моєму ж супернику дали лише одне попередження. Тут трішки не об’єктивно суддя вчинив… Саме ці очки і принесли перемогу моєму супернику. А так, все супер, зараз відпочиваю від першості світу.
- Георгію, до останнього моменту ти не знав чи зможеш вийти на татамі?
- Так,  у мене був надрив зв’язок переднього і заднього плечового поясу.
- А як вдалося перетерпіти біль?
- Насамперед, терпіння та жага до боротьби. Я був налаштований на боротьбу, та й лікар допоміг. Якщо здобув медаль, значить мене добре підвели до цих змагань.
- Дзюдо ти займаєшся вже давно. А чи є людина, на яку ти рівняєшся, береш з неї приклад у цьому виді спорту?
- Ні, такої людини в мене ніколи не було. Є хлопці, які, тренуючись, можливо, показували ті чи інші елементи, і я хотів стати таким же сильним, але не боротися так, як вони. Тобто виробити свій стиль. Образно кажучи, я люблю дивитися боротьбу, але не настільки, щоб вмирав. Просто люблю боротися, але кумирів у мене немає.
- У дитинстві окрім дзюдо були ще види спорту, якими ти цікавився або ж займався?
- Ні, не було. Тільки дзюдо, на яке я прийшов, коли ще навчався в середній школі. Відтоді так і залишився у цьому виді спорту. Та й то тоді на дзюдо я прийшов чисто випадково.
- А зараз, коли ти завойовуєш медалі перемагаючи на змаганнях, що кажуть батьки?
- Звісно, що вони гордяться мною та щасливі за свого сина. Мені дуже пощастило з батьками, які мене підтримують та люблять. Також мені поталанило з колективом: і з хлопцями по збірній команді України, і з тренерами. Адже успіх - це здорова атмосфера в  колективі. Мабуть, найкраще про це кажуть здобуті мною медалі на останніх чемпіонатах світу та інших змаганнях.
- До Олімпіади менше року. Завдання, цілі, пріоритети вже для себе визначив на ці старти?
- Ще має бути чемпіонат Європи, а потім Олімпійські ігри. Звичайно, що налаштовуюся тільки на перше місце. Мабуть, це є ціллю кожного спортсмена, а тим паче моя. У мене все має вийти, бо працю, яку я вклав  повинна дати віддачу.
- А скільки за день доводиться робити кидків та й взагалі тренуватися?
- Буває по-різному, немає такого, що роблю 500, або 100 кидків. Тренування кожного дня різноманітні, а це залог успіху в сорті. Бо якщо тренування будуть монотонними, якщо приходити на тренування і по 200 разів здійснювати кидок, у такому випадку, гадаю, через декілька днів просто надоїсть тренуватися і я почну бігати, або ж робити щось інше. Тому мій тренер урізноманітнює мою підготовку до змагань. Можу тренуватися тричі на день, два рази, один, а інколи взагалі можу не тренуватися. Таке також буває. Саме для цього й потрібен тренер, щоб коректувати тренування та підказувати, що і як робити.
- Кожен із дзюдоїсті перед тим як зайти на татамі має свої приховані секрети?
- Я вірю в Бога і думаю, що він мені допомагає. Коли ж я виходжу боротися на татамі, то завжди тільки з вірою у Бога.